Шановний відвідувачу. Це стара версія сайту за станом на 25 вересня 2019 року. Нова версія сайту знаходиться за адресою www.kh.dsp.gov.ua
  • 18Вер

    1917fbЯк показує світовий досвід безпека праці є основною гарантією стабільності та якості будь-якого виробництва. До того ж відсутність нещасних випадків позначається на професійній активності працюючих, на моральному кліматі в колективі, а отже і на ефективності та продуктивності праці, скорочує витрати на пільги та компенсації за роботу в шкідливих та небезпечних для здоров’я умовах. Тому безпека праці на виробництві повинна стати пріоритетним напрямом як для керівників підприємств, так і для найманих працівників. Але ще сто-сто п’ятдесят років тому так не вважалось, а навпаки, більш поширеною була думка про те, що працівник, приступаючи до роботи, неминуче бере на себе ризик травми або захворювання. Виходячи з того, що будь-яка робота пов‘язана з певним професійним ризиком, то травми та захворювання розглядалися не як виняткові події, а як повсякденне нормальне явище.

    Питання про охорону праці тісно пов’язане з рівнем індустріалізації, типом державного управління і соціальним устроєм країни, хоча з деякими її елементами можна зустрітися вже в античні часи, коли Аристотель (384 – 322 рр. до РХ) вивчав умови праці, а Гіппократ (460 – 377 рр. до РХ) звернув увагу на шкідливий вплив пилу, який утворюється при видобуванні руди, на організм рудокопів.

    З розвитком машинної індустрії машина сама по собі не призвела до полегшення праці, а навпаки стала джерелом травматизму. Першими почали розвиватись текстильні фабрики. Умови роботи на них були поганими. Стандартом був 7-денний робочий тиждень з 14-годинним робочим днем. З такими умовами і жорстким, націленим на прибуток управлінням, покращення умов праці здавалось мало реальним. На початку ХІХ століття почали утворюватись  робітничі спілки, перша з них була утворена в Україні 6 листопада 1817 року в приватній друкарні Пілкера у Львові. Професійні спілки організовували і проводили страйки, однією з причин яких  була відсутність обмеженості тривалості праці, допомога працівнику та родинам постраждалих під час праці.

    В Російській імперії, в межах якої знаходилась більша частина України, безпечність використання парових котлів, починаючи з 1843 року, контролювалась губернськими інженерами, а 1894 року цей нагляд було передано Фабричній інспекції Міністерства торгівлі та промисловості. 1 січня 1885 року на території Росії вводиться Указ “Про працю малолітніх”, відповідно до якого праця у промислових закладах дозволялася із 12-річного віку, а тривалість праці дітей віком від 12 до 15 років не повинна була перевищувати 8 годин на добу. Заборонялося використання дитячої праці в нічний час. 1886 року було видано закон про правила розпорядку на фабриках і заводах, яким також врегульовувались окремі моменти, пов‘язані з умовами праці робітників, а 1897 – закон про обмеження робочого дня до 11 годин і встановлення днів святкового відпочинку. Відповідно до закону від 7 червня 1889 р. видання обов‘язкових постанов з охорони життя та здоров‘я працюючих стало виключно правом Головної служби з фабричних та гірничозаводських справ. Та все ж таки важкі та небезпечні умови праці викликали численні страйки та заворушення.

    В особливо важкому становищі опинилися робітники та селяни західноукраїнських земель у період між Першою та Другою світовими війнами. До загальних проблем кризового періоду економіки Польщі, Румунії та Чехословаччини – країн, між якими була поділена Західна Україна, долучилися труднощі, викликані її колоніальним становищем. В цей час в Радянській Україні йшла інтенсивна індустріалізація з суттєвим покращенням умов праці в порівнянні з дореволюційним періодом.

    Перша світова війна, що перервала роботи по інтернаціоналізації умов праці, стала ще одним поштовхом до розширення промислової структури та допомогла руху за охорону праці. На післявоєнній конференції у Версалі було  засновано Комісію з міжнародного трудового законодавства. Ця комісія запропонувала утворити міжнародний орган по захисту працівників, а її пропозиція стала частиною Версальського Договору і статутом саме такого органу – Міжнародної Організації Праці (МОП) – що діє дотепер. Війна також призвела до використання у виробництві нових засобів індивідуального захисту. Почали використовувати захисний шолом, оснований на солдатському шоломі, а на основі газової маски – респіратор. Навіть аптечка першої допомоги була військовим винаходом.

    Україна є членом МОП з 1954 року. Співпраця МОП з Україною за роки її незалежності (починаючи з 1991 року) стала системною та динамічною,  яка здійснювалася в рамках тристороннього соціального діалогу, як на національному, так і обласному рівнях. Серед партнерів були також місцеві органи самоврядування, численні неурядові та міжнародні організації.

    Ключовим елементом співпраці України та МОП є Програма гідної праці МОП. Вона визначає пріоритети державної соціальної політики, програм дій багатьох організацій профспілок та роботодавців та охоплює основні сфери ринку праці, в тому числі сприяння зайнятості, викорінення дитячої праці та запобігання торгівлі людьми, реформування трудового законодавства та соціального забезпечення, запобігання поширенню ВІЛ/СНІД у сфері праці, посилення превентивної культури охорони праці, сприяння реалізації основоположних принципів і прав у сфері праці.

    Україна ратифікувала понад 60 конвенцій (за роки незалежності – 20), в тому числі 8 фундаментальних, які були реалізовані протягом останніх років в Україні за допомогою МОП спільно з Програмою Розвитку ООН, 2 проекти спільно з Об’єднаною програмою ООН з ВІЛ/СНІД та Фондом ООН в сфері народонаселення та 1 проект у співпраці з Міжнародною організацією з міграції. За роки незалежності в Україні реалізовано понад 30 проектів і програм МОП. Наразі, Програма гідної праці в Україні охоплює 7 проектів і програм на загальну суму понад 10 млн дол. США.

    Автор: ГУ Держпраці у Харківській області, 16:47